Про місто Площа Філармонії 

Площа Філармонії - затишна і кокетлива. Не дивно, що вона (до речі, одна з найстаріших у місті) так часто змінюнала своє „прізвище": була то Рудольфпляц, то Дачія, потім -площею Перемоги. Хоча старожили по-свійськи називали це місце Мельпляц, Мучна площа. Саме мукою торгували тут у першій половині XIX століття, коли цей клаптик землі взяли під варту: порохівня, продуктовий склад (1777р.), це­гельня, а ще військові казарми (1787 р.) та в'язниця (1787 р.). Невеселе оточення, що й казати.

Ситуація змінилася лише в 60-х роках XIX століття, коли Мельпляц стала не околицею, а прак­тично центром міста. Казарми та порохові склади переселилися на територію сучасного парку ім. Шев­ченка, на місці в'язниці виросла чепурна кам'яниця готелю „Національ" (вул. Л. Толстого, 2, нині це один з корпусів фінансово-юридичного університету)

Буковина - пісенний край. Чи дзвінке повітря з поблизьких Карпат тому причи­ною, чи дивна суміш говірок та ме-лосів представників безлічі народів, що здавна мирно співіснували на цій землі, та кожен буковинець - му­зика в душі. Ну добре, майже кожний. В далекому 1862 році чернівчани ство­рили „Товариство сприяння музично­му мистецтву", а у квітні 1876 року на Мучній площі заклали перший камінь у фундамент майбутнього притулку товариства. Урочиста подія відбулася під звуки "Хвали музики", яку скомпо­нував керівник товариства, компози­тор Алальберт Гржімалі.

В грудні 1877 року будівля була готова. Її сті­ни та зали, які розмалював професор історичного живопису Карл Йобст, пам'ятають найзначніших музичних зірок XIX століття: Соломію Крушельни-цьку, Енріке Карузо, Артура Рубінштайна... Пройде більше ста років, і це приміщення, віддане Черні­вецькій філармонії, позичить своє ім'я для площі, на якій стоїть.

Фасад філармонії, як груди старого солдата, прикрашають ордени-меморіальні дошки: на честь перебування Миколи Лисенка 1904 року, в пам'ять засідання Ради військових депутатів 1917 року та на честь видатної артистки Чернівецького єврей­ського театру Сіді Таль. Найяскравішою примою Чернівецького єврейського театру була в 30-60-х роках XX століття Сіді Таль (справжнє ім'я Сореле Біркенталь, 8.09.1912 - 17.08.1983). Грою корінної

чернівчанки захоплювалися Леонід Утьосов і Аркадій Райкін. Соломон Міхоелс закликав записувати її ролі на платівки, щоб донести цей скарб до нащадків. Спектаклі єврейського те­атру, де вона грала, - до речі, останнього в Україні, закритого в 1950-х,- завжди були для міста подією. Слава Сіді Таль гриміла і в румунські, і в радянські часи:

вона отримала звання заслуженої артист­ки УРСР. Тарапунька та Штепсель (відомі радянські коміки) писали: „Ми побачили на сцені великого майстра перевтілю­вань, акторку широкого діапазону. З не­звичною простотою та виразністю вона читала монологи, співала народні пісні, танцювала... І все це вона робила з великим блиском, талантом, викликаю­чи захоплення публіки". В її честь названа одна з вулиць міста та встановлена зірка на Театральній площі.

Ще одна архітектурна домінанта площі - п'ятипо­верховий будинок готелю „Брістоль". Його „номери" зараз надаються студентам Буковинського медичного університету. Неподалік цього „хмарочоса" стоїть суто декоративна стара чавунна водоколонка - привіт із тих часів, коли функціональність предмета йшла пліч-о-пліч з естетизмом. Але ж гарна! Навіть огорожа поблизу „Бріс­толя" відновлена за взірцем її попередниці з 30-х років XX століття. А ще на площі збереглися старовинні зливові ринви.

Шматочок давньої автентики чекає на уважно­го перехожого й на стіні будинку напроти філармонії (Горького, 2). Придивіться: фрагменти старих вуличних

реклам пробились через нашарування побілки. Деякі літери вже не розібрати, але слово „хрігіоа" видно чітко. Для тих, хто розібрати слова самотужки не зможе, є кар­тинка. Сім пляшок різної форми та кольору зі старанно вимальованими етикетками обіцяли любителям оковитої широкий асортимент. Ось такий ольфрейний натюрморт у рекламних тонах.

Площа Філармонії наповнена деталями; вони хова­ються від неуважного ока, але варто один раз їх помітити, щоб потім завжди відшукувати поглядом. Ось гарна двоповерхова кам'яниця на розі вулиць Бетховена та Заньковецької, прикрашена куполом. Над куполом - флюгер із символом так званого собачого ока.

Ще одна деталь. У 1930-х роках на площі з'явився нашвидкоруч збудований критий ри­нок, який функціонував до 1999 року, аж поки його стіни не вкрились тріщинами. 2005 року Чернівці на свій 597 день народження отримали розкішний подарунок - оновлену площу, на якій невдовзі з'явиться фонтан, а в холодну пору року дітлахів та дорослих чекатиме ковзан­ка. Старі будинки скинули багаторічні нашарування фарб зі своїх фасадів, щоб одягнутися в ті кольори, котрі так личили їм ще в позаминулому столітті. До речі, при реконструкції площі робітники поблизу філармонії знайшли з десяток старовинних монет.

Нині площа, де колись записували до австрійського війська (саме тут рекрутом став Юрій Федькович) та тор­гували мукою, перетворила­ся на гарний куточок старих Чернівців, нарешті позбавле­ний задушливого торгового „аромату".

Джерело: Ірина Пустиннікова

Чернівці для небайдужих. - Чернівці, 2006. - 72с.